Домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчиняла домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Переглянути презентацію

Для батьків дуже важливо мати можливість відкрито й ефективно спілкуватися зі своїми дітьми. Відкрита, ефективна комунікація йде на користь не тільки дітям, а й кожному члену сім’ї. А отже, стосунки між батьками та їхніми дітьми значно покращуються.

https://childdevelop.com.ua/articles/psychology/175/

Інформація щодо контактів безкоштовної кризової психологічної допомоги в період війни в країні


Як діяти під час дитячої істерики?

У воєнний час психіка дитини намагається якнайкраще пристосуватись до нових обставин. Реакція дитини на події в країні чи на побутові ситуації може бути загостреною, може проявлятися істерика (істеричний плач або крик).

В таких обставинах у батьків часто недостатньо ресурсу, щоб на них реагувати правильно . Та все ж варто зосередитися, щоб зрозуміти дитину та докласти зусиль, щоб заспокоїти її.

Використовуйте ці поради:

  1. Спочатку заспокойтесь самі

Можете взяти в руку якусь річ, спертися на спинку стільця, чи стіну — зараз наших сил та опори може не вистачати.

  • Нагадайте собі — істерика означає, що дитина переповнена емоціями. Іноді важливо випустити пару.
  1. Проявіть підтримку

Якщо у дитини істерика, вона не чує наших умовлянь, погроз та нотацій.

  • Допоможіть дитині назвати свої емоції (Що ти зараз відчуваєш?).
  • Намагатися озвучити потребу дитини.
  • Істерика потребує берегів — нашої уваги, часто — наших рук та обіймів.
  1. Відновіть контакт

Тільки після того, як потреба дитини почута, усвідомлена можна розпочинати раціональний діалог.

  • Почати переказувати те, що було до початку істерики і супровождувати до раціонального висновку.
  1. Зачекайте. Істерика не може припинитись одразу .
  2. Продумайти певні ритуали, коли дитина заспокоїться (обійми, мізинчики, будь-що).

Як говорити з дитиною про війну ?

Війна приносить в життя дітей невизначеність та страх.  Зазвичай відчуття безпеки та захищеності діти шукають у своїх батьків.

Пропонуємо кілька порад щодо розмови з дитиною про війну.

  1. Надавайте дитині інформацію відповідно до її віку.

Говоріть з дітьми зрозумілою їм мовою, через казки та історії, де наприклад, козаки боролися проти зла, захищали свою землю (“Котигорошко”, “Чарівні історії про козаків” тощо). Під час розмови стежте за реакціями дитини та будьте уважні до її емоційного стану.  Завершайте розмову тим, що зараз багато людей по всьому світу наполегливо працюють, щоб зупинити війну.

  1. Мінімізуйте вплив новин на дитину.

Подумайте про те, щоб вимикати новини при дітях дошкільного або молодшого шкільного  віку. Новинний контент наразі є травмуючим для них, може викликати багато занепокоєння та підсилювати тривогу і страх.

  1. Намагайтесь проводити більше часу разом.

Намагайтеся, наскільки це можливо, ввечері, замість перегляду новин з дітьми, робити з ними релаксаційні вправи, грати в ігри, дивитися мультфільми або читати казки разом.

  1. Зосередьте увагу на допомозі один одному.

Розкажіть дитині про роботу волонтерів, які надають підтримку всім, хто її потребує, або про те, що робить територіальна оборона. Якщо дошкільня або дитина молодшого шкільного віку захоче підтримати тих, хто допомагає, намалювавши малюнок, плакат або написавши вірш – підтримайте її у цьому.

  1. Подбайте про себе.

Обмежте своє перебування в мережі та читання новин, наскільки це можливо. Натомість зосередьтеся на якомусь важливому завданні або робіть те, що допомагає розслабитися та відновитися. Діти зрозуміють реакцію дорослих на новини, тому якщо ви справляєтеся з ситуацією – це допомагає і дітям.

Якщо відчуваєте потребу у допомозі, зверніться до психолога.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКІВ
1. Приділяти увагу внутрішньому стану дитини.
2. Проявляти витримку, терпіння під час спілкування з дитиною, обговорювати її протиправні вчинки.
3. Здійснювати систематичний контроль за життєдіяльністю дитини.
4. Сприяти особистісному зростанню дитини.
5. Розвивайте зв’язне мовлення дітей. Вчить дитину переказувати казки, зміст мультфільмів.
6. Складайте розповіді за допомогою картинок.
7. Слідкуйте за правильною вимовою і дикцією дітей. Промовляти скоромовки.
8. Розширюйте й збагачуйте навички спілкування з дорослими та однолітками.
9. Дозволяйте дитині виявляти самостійність, заохочуйте її найменші вияви.
10.Не критикуйте дитину при свідках. Аргументуйте свої заборони та вимоги.
11.Намагайтеся дивитися на світ очима дитини, будьте щирими у спілкуванні з нею, цікавтеся її інтересами.
12.Старання дитини обов’язково мають бути визнаними.

Пам’ятка для батьків

1. Діти – основа сім’ї. У процесі виховання враховуйте індивідуальні особливості дитини.

2. Не ображайте, не бийте й не принижуйте дитину. Пам’ятайте: навчання – це радість (негативні емоції не сприяють засвоєнню матеріалу, вбивають бажання вчитися). Криком ви нічого не зміните.

3. Не виховуйте дитину безпосередньо у школі, знайдіть час для бесіди з нею. У процесі спілкування не реагуйте бурхливими емоціями, не засуджуйте дитину, а будьте тактовними, толерантними у вираженні своїх суджень, думок.

4. Намагайтесь контролювати режим дня дитини.

5. Пам’ятайте, що дитина – ваше відображення (грубість породжує грубість, крик – крик, а доброзичливість і взаєморозуміння – добро і злагоду в сім’ї). Запитайте себе: “Чи хочу я , щоб моя дитина була схожа на мене?”

6. Якщо ви помітили, що в дитини “важкий” період, – підтримайте її, щоб вона не схибила, а пішла правильним шляхом.

7. Дитина – це цілий світ, сприймайте її як цілісну особистість, дорослу людину, яка має свої права (на навчання, відпочинок тощо) і певні обов’язки (учитися, ввічливо ставитися до інших тощо).

8. Не віддаляйте дитину від себе – знайдіть час поговорити, зрозуміти її, згадайте себе у цьому віці, допоможіть, якщо потрібно (лагідним, ніжним словом). 9. Не шкодуйте ніжних слів, будуючи стосунки з власною дитиною.

10. Ви дали дитині життя, тож допоможіть дитині зорієнтуватись у бурхливому морі життєвих подій!