Міністерство соціальної політики інформує, що Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) разом із навчально-реабілітаційним центром „Джерело“ підготували брошуру „Набута інвалідність дитини. Поради батькам і фахівцям“.

Брошура містить інформацію про порядок дій для оформлення інвалідності дитині, види допомог та підтримки, на які має право дитина з інвалідністю, та порядок їх отримання, інклюзивну освіту, а також рекомендації щодо батьківської підтримки дитини, облаштування домашнього та освітнього простору тощо.

Завантажити брошуру можна за цим ПОСИЛАННЯМ

Одна з найважливіших, найцінніших і наймасштабніших за своїми наслідками змін, що відбуваються в сучасній освіті, є те, що воно за своїми цілями, за своїм призначенням стає інклюзивним, тобто включеним, відкритим для всіх. І не просто відкритим, а спеціальним чином налаштованим на кожного.

Інклюзивна освіта – особливий підхід до побудови загальної освіти, який передбачає доступність освіти для кожної дитини, незалежно від її особливих потреб. В основі інклюзії – проста і давня як світ ідея, що школа для дітей, хоч би якими вони були, а не на впаки, діти особливим чином повинні готуватися і найголовніше – підходити школі.

Інклюзивна освіта прагне розвинути методологію, спрямовану на дітей та визнає, що це діти індивідууми з різними потребами у навчанні. Воно намагається розробити підхід до викладання та навчання, який буде гнучкішим для задоволення різних потреб у навчанні.

Основні засади інклюзивного навчання:

• Цінність людини не залежить від її здібностей та досягнень;
• Кожна людина здатна відчувати та думати;
• Кожна людина має право на спілкування та на те, щоб бути почутою;
• Всі люди потребують один одного;
• Справжня освіта може здійснюватися тільки в контексті реальних взаємин;
• Всі люди потребують підтримки та дружби ровесників;
• Для всіх, хто навчається досягнення прогресу швидше може бути в тому, що вони можуть робити, ніж у тому, що не можуть;
• Різноманітність посилює всі сторони життя людини.

Роль педагога у втіленні принципів інклюзивної освіти є колосальною. Як учитель він може організувати навчальний процес таким чином, щоб знання було засвоєно та присвоєно кожним учнем класу, незалежно від його здібностей та особливих потреб. Як класний керівник він може створити в класі клімат довіри та прийняття, в яких розкрилися б найкращі сторони кожного учня та сильні сторони характеру кожної дитини.

Проведення в життя ідеї інклюзії, зміна освітньої практики відповідно до принципів інклюзії – складне завдання. Ідея включення вимагає від нас не тільки “включити”, а й “включитися” у процес взаємодії з іншими, навчитися бути відкритими для спілкування, бачити необхідність своїх змін, вміти прийняти особливості та відмінності інших людей.

Безумовно, діти навчаються усі разом. Неможливо нічим замінити спілкування дітей одне з одним, це просто необхідно. Наявність навіть однієї дитини з інвалідністю у класі змінює діяльність вчителя, оскільки на уроці необхідно організувати декілька видів навчальних ситуацій:

• Індивідуальна робота учнів з освоєння певної частини матеріалу за допомогою різних дидактичних та технічних засобів;
• Навчальна діяльність учнів у підгрупах та парах;
• Безпосередня робота учнів з дитиною з інвалідністю.

Введення парної організаційної форми на різних етапах процесу засвоєння, що реалізується в уроці, дозволяє підвищити ступінь завершеності в реалізації кожного етапу уроку та включити більше учнів у навчальний процес. Тим самим зростає кількість навчальних ситуацій, у яких завдяки переведенню частини дій у мовні фази засвоєння учні можуть запам’ятати навчальний матеріал більш усвідомлено та успішно.

Головним виховним ресурсом для дітей з інвалідністю є те, що вони опиняються в такому самому соціальному середовищі, як і інші діти, їхні однолітки, які не мають обмежень. Діти з інвалідністю набувають можливість отримання широкого соціального досвіду, встановлення контактів з різними людьми, включаючи однолітків, досвіду прийняття та заперечення в колективі, формування симпатій та антипатій, коротше, вони знаходять середовище, відмінне від вузьких рамок сім’ї.

Ставлення дітей одне до одного з дитьми з інвалідністю, особливо у початковій школі, опосередковано ставленням дорослих, тобто вчителів. Норму ставлення до дітей з інвалідністю, включеним до освітнього процесу, спочатку ставить вчитель. Відносини повинні будуватися, по-перше, на правді, по-друге, на просуванні вчителем ідеї, що, хоча всі й знаходяться в одному класі, кожен рухається своєю траєкторією, в тому темпі, в якому може рухатися. Тому в окремі моменти хтось обов’язково відстає, хтось випереджає інших. Так на місце конкуренції заступає цінність руху кожного за своєю індивідуальною траєкторією. Помилки та проблеми починають розглядатися як неминучі супутники нормального освітнього процесу.

І в цьому є величезний виховний потенціал: діти починають порівнювати себе не один з одним, а із самим собою. Головне не перемагати у конкуренції із сусідом по парті, а здобути перемогу над собою, долати свої власні навчальні труднощі, ліквідувати власні прогалини, реалізовувати свої інтереси, а не затверджуватись шляхом приниження інших. Такий психологічний клімат значно здоровіший і корисніший для всіх учасників освітнього процесу без винятку.

Докладніше за цим ПОСИЛАННЯМ

Презентація “Організація інклюзивної освіти“